Засновник Golden Tile Ceramic Group Валентин Шеветовський розповів виданню “Новое Время” про те, якою має бути модель співпраці бізнеса та держави, труднощі інвестицій в Україну, стратегію розвитку країни та безлад правоохоронців.

«У 2021 році ми мали запустити 3 великі проекти — будівництво нової лінії виробництва, нового цеху та заводу. А це мінімум 600 людей в регіонах отримали б роботу, це 65 млн доларів інвестицій в українську економіку та кілька сотен мільйонів грн податків в бюджет», — починає свою розмову Валентин Шеветовський, власник Golden TIle Ceramic Group та Харківського плиткового заводу. Кожна третя плитка в Україні — їх виробництва.

Шеветовський разом із командою йшли до цього 16 років. За цей час вони повністю відремонтували та оновили завод, а тепер постачають свою продукцію в 43 країни світу та є одними з найбільших платників податків Харківщини. Тільки за минулий рік підприємство сплатило в бюджет понад 280 млн грн.

«З 2014 року ми інвестували 64 млн дол. в модернізацію підприємства. І це при тому, що ми практично весь цей час близько лінії розмежування. Сьогодні сам завод — робоче місце для близько 1500 осіб. У нас постійно черга з людей, які хочуть працювати. Середня зарплата на заводі 17 тисяч гривень», — розповідає Шеветовський.

Жодного разу Golden TIle Ceramic Group ні про що не просила в держави, завжди покладались на себе і були незалежними. «Ми не йдемо до парламенту і не просимо«пролобіювати електроенергію для Харківського плиточного заводу в 10 разів дешевше. Єдине, що просимо від держави — не заважайте», — додає Валентин Шеветовський. За його словами, в листопаді цього року, СБУ прийшли з абсолютно надуманою кримінальною справою та почали кошмарити підприємство та його команду.

Щороку кількість виробництв в Україна зменшується. Щоб був розвиток, хтось має бути його замовником. Наприклад, президент — перша особа в країні — має абсолютну більшість. В Офісі президента працюють розумні, освічені, інтелігентні люди. Але там класична «лебідь, рак та щука» — один одне тягне на себе, інший — інше. І ніхто з них нічого не каже про «промисловість», «валовий національний продукт». Чому? Мабуть, не має такої мети. Хтось має взяти на себе відповідальність і сказати: «Хлопці, розпишіть кожному губернаторові таргет — 3−4 заводи за каденцію». Тоді будуть зарплати, пенсії, ті ж самі дороги. До речі, про дороги. Так вони нам потрібні, але вони теж мають «працювати», а поки ними нічого розвозити.

Півроку тому був на зустрічі із президентом Володимиром Зеленським. Розповів йому про інвестиційні плани, про 3 великі проекти, які маємо запустити протягом двох років в Україні. Президент подякував мені та пообіцяв підтримку та сприяння. Минуло півроку, а у нас — обшуки і абсурдна кримінальна справа від СБУ. Як в такій країні можна працювати, які інвестиційні проекти планувати?

Інвестору в Україні працювати складно, практично неможливо працювати чесно. Маю одну реальну історію, яка була не так давно — німецька родина, яка уміє виготовляти черепицю (в Україні цього не вміє ніхто) знайшла в Житомирській області необхідну сировину. Вони довго все вивчали, готувались зайти в Україну, пробували цю глину на своєму виробництві в Німеччині. Підготували інвестиційний проєкт на 20 млн євро, а це нові робочі місця для 300 людей. І, головне, українська черепиця на світовому ринку. Проте, до цих німців прийшли владні люди і почали загинати пальці. Вони пішли з України і ніколи не повертались. Зараз ми в схожій ситуації, тільки йти ми нікуди не збираємось. Прикро, що держава наступає на власні «граблі» і такі історії стають щодня нормою.

Люди їдуть з країни, тому що за межами Банкової починається некомфортність — лікарні, інститути, підприємства у жахливому стані, вони почуваються беззахисними, правоохоронці не допомагають, в судах свавілля. Ми намагаємось цю ситуацію якось виправити хоча б зі свого боку — наші працівники мають соціальні пільги. Як ми мотивуємо молодих спеціалістів залишатись в Україні? Даємо їм безпроцентні кредити на житло. Ми будуємо парки, допомагаємо розвитку лікарень та університетів, будуємо дороги та інфраструктуру в областях нашої присутності. Це Харківська, Хмельницька та підконтрольні регіони Донецької області.

30 років Україна обирає президента, парламент — і весь час ми всі незадоволені, весь час кажемо: «Ці погані, треба інші». В якийсь момент я зрозумів, що проблема не у владі, а в нас. Наприклад, у нас є виробництво у місті Полонне, Хмельницької області. Там нічого не було — ми побудували «космодром» з сучасними дорогами, школами, дали людям роботу. Люди повернулись додому із Польщі, отримують нормальні зарплати — в місто повернулось життя. Але, одного дня бабусі перекрили дороги та почали протестувати. Я у них питаю, що не так. Відповідають: «Раніше у нас було тихо, а тепер всюди машини їздять». Пояснюю, що наш завод — це нові робочі місця та її пенсія. А мені відповідають«Пенсію мені Трамп дасть». Це філософія непотрібності українського виробника та людини праці, вони не хочуть нічого створювати самостійно, а чекають натомість, поки Трамп їм заплатить.

Цю філософію меншовартості потрібно змінювати. Моєю метою, коли я почав реформовувати Харківський плитковий завод було — дати людям гідність. Коли ми прийшли туди, він був фактично мертвий. Там працювало майже 3 тисячі осіб, але користі від цього не було. Щоб уявити масштаб катастрофи: дизайн плиток розробляв головний інженер. Завод не міг ні з ким конкурувати: було всього 5 дизайнів плитки. Для порівняння зараз у нас 1500 різних дизайнів. Теперь — ми один з найбільший виробників керамічної плитки в Східній Європі. Ми повернули людям віру в те, що українці вміють бути кращими. Доречі, лого Golden TIle Ceramic Group є символом розвитку, бо для кожного з нас кераміка це просто шмат глини — це розвиток і добробут всієї країни.

Якщо ти лідер своєї галузі, то відповідальність більша — ти не просто маєш бути в тренді, а маєш задавати цей тренд на ринку. Три складові конкурентної переваги, які заклали підґрунтя нашого бізнесу: революційні технології, використання власної української сировини та високоосвічені професіонали.